ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861). Запропоновані твори свідчать про великий інтереспоета до історії відносин між Україною та Московією. Кожен з творів незручний для тих, хто хоче представити Шевченка тільки як співця української природи та жіночої долі. А поет був неабияким знавцем СПРАВЖНЬОЇ історії українського народу. Кожен з цих торів або друкувався з купюрами, або з коментарями про «зрадника Мазепу», «нерозуміння поетом прогресивної ролі ПетраI»тощо, або в такому ось перекладі Как Батурин славный рать царёва подпалила (Як Батурин славний Москва підпалила), Как Сечь розоряли, по церквям оклады-ризы, свечи забирали (Як Січ руйнували, як москалі срібло-злато й свічі забрали з Покрови), Шляхта была и всё взяла, кров повипивала. А царица даже воздух в цепи заковала (Ляхи були – усе взяли, кров повипивали. А москалі і світ Божий в путо закували)». Краще читати ці твори з примітками на кожну історичну подію, бо інколи одна маленька фраза може повідомити набагато більше, ніж написано. Хоча б така: «Як Батурин славний – Москва вночі запалила, Чечеля убила, і малого і старого в Сейму потопила». Історичні факти свідчать:
СОН
…
От пішов я
Город озирати.
Там ніч, як день. Дивлюся:
Палати, палати
Понад тихою рікою;
А берег ушитий
Увесь каменем. Дивуюсь,
Мов несамовитий!
Як то воно зробилося
З калюжі такої
Таке диво… отут крові
Пролито людської – і без ножа.По тім боці
Твердиня й дзвіниця.
Мов та швайка загострена, -
Аж чудно дивиться.
І дзиґарі теленькають.
От я повертаюсь –
Аж кінь летить копитами
Скелю розбиває!
А на коні сидить охляп,
У свиті – не свиті,
І без шапки. Якимсь листом
Голова повита. Кінь басує, - от-от річку,
От… от… перескочить.
А він руку простягає,
Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хто ж це такий?
От собі й читаю, Що на скелі наковано:
П е р в о м у в т о р а я
Таке диво наставила.
Тепер же я знаю:
Це той п е р в и й, що розпинав
Нашу Україну,
А в т о р а я – доконала
Вдову сиротину.
Кати! кати! Людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися; а що взяли з собою?
(8 липня 1844 року)
ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ
…
Я була ще недолітком,
Як Батурин славний –
Москва вночі запалила,
Чечеля убила,
І малого і старого
В Сейму потопила.
Я межи трупами валялась
У самих палатах
Мазепиних…
А назавтра як цар вийшов,
Мене поховала
Та бабуся, що осталась
На тій пожарині
Та ше й мене привітала
В безверхій хатині.
А назавтра й вона вмерла
Й зотліла у хаті,
Бо нікому в Батурині
Було поховати.
…
Я спалила
Польщу з королями;
А про тебе, щебетухо,
І досі б стояла.
А з вольними козаками
Що я виробляла?
Кому я їх не наймала
Не запродавала?
Та й живущі ж, проклятущі!
Думала, з Богданом
От-от уже поховала….
І! Встали, погані,
Із шведською приблудою…
Та й годі ж творилось!
Аж злішаю, як згадаю…
Батурин спалила,
Сулу в Ромні загатила
Тілько старшинами
Козацькими…а такими,
Просто козаками,
Фінляндію засіяла.
Насипала бурта
На Орелі…на Ладогу
Так гурти за гуртом
Виганяла та цареві
Болота гатила.
І славного Полуботка
В тюрмі задушила.
Отаке-то було свято!
Аж пекло злякалось.
Матір Божа у Ржавинці
Вночі заридала.
(21 жовтня 1845 р.)
СЛІПИЙ
…
І на тихому Дунаї
Нас перебігають
Товариші-запорожці
І в Січ завертають.
І розказують, і плачуть,
Як Січ руйнували,
Як москалі сребро, злато
І свічі забрали
У покрови.Як козаки
Вночі утікали
І на тихому Дунаї
Новим кошем стали,
Як цариця по Дніпру
З Нечосом ходила
І Межигірського Спаса
Вночі запалила.
І по Дніпру у золотій
Галері гуляла,
На пожар той поглядала,
Нишком усміхалась.
І як степи запорозькі
Німоті ділила
Та бахурям і байстрюкам
Люд закрепостила.
Як Кирило з старшинами
Пудром осипались
І в цариці, мов собаки,
Патинки лизали.
Отак, тату! - Я щасливий,
Що очей не маю,
Що нічого в світі
Не бачу й не знаю.
Ляхи були – усе взяли,
Кров повипивали!..
А москалі й світ божий
В путо закували!
(16 серпня 1845 р.)
ІРЖАВЕЦЬ
Наробили колись шведи
Великої слави.
Утікали з Мазепою
В Бендери з Полтави.
А за ними й Гордієнко…
Нарадила мати,
Як пшениченьку пожати,
Полтаву дістати?
Ой пожали б, якби були
Одностайне стали
Та з Фастовским полковником
Гетьмана єднали.
Не стриміли в списи в стрісі
У Петра у свата.
Не втікали б з Хортиці
Славні небожата,
Не спиняв би їх Прилуцький
Полковник поганий…
Не плакала б матери божа
В Криму за Украйну.
…
Розказали кобзарі нам
Про войни і чвари,
Про тяжкеє лихоліття.
Про лютії кари,
Що ляхи нам завдавали –
Про все розказали.
Що ж діялось по Шведчині!
То й вони злякались,
Оніміли з переляку,
Сліпі небораки.
Отак її воєводи,
Петрові собаки,
Рвали, гризли…І здалека
Запорожці чули,
Як дзвонили у Глухові,
З гармати ревнули.
Як погнали на болото
Город будувати.
Як плакала за дітками
Старенькая мати.
Як діточки на Орелі
Лінію копали
І як у тій Фінляндії
В снігу пропадали…
(Орська кріпость 1847 – Москва 1857)
СОН
…
От пішов я
Город озирати.
Там ніч, як день. Дивлюся:
Палати, палати
Понад тихою рікою;
А берег ушитий
Увесь каменем. Дивуюсь,
Мов несамовитий!
Як то воно зробилося
З калюжі такої
Таке диво… отут крові
Пролито людської – і без ножа.По тім боці
Твердиня й дзвіниця.
Мов та швайка загострена, -
Аж чудно дивиться.
І дзиґарі теленькають.
От я повертаюсь –
Аж кінь летить копитами
Скелю розбиває!
А на коні сидить охляп,
У свиті – не свиті,
І без шапки. Якимсь листом
Голова повита. Кінь басує, - от-от річку,
От… от… перескочить.
А він руку простягає,
Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хто ж це такий?
От собі й читаю, Що на скелі наковано:
П е р в о м у в т о р а я
Таке диво наставила.
Тепер же я знаю:
Це той п е р в и й, що розпинав
Нашу Україну,
А в т о р а я – доконала
Вдову сиротину.
Кати! кати! Людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися; а що взяли з собою?
(8 липня 1844 року)
ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ
…
Я була ще недолітком,
Як Батурин славний –
Москва вночі запалила,
Чечеля убила,
І малого і старого
В Сейму потопила.
Я межи трупами валялась
У самих палатах
Мазепиних…
А назавтра як цар вийшов,
Мене поховала
Та бабуся, що осталась
На тій пожарині
Та ше й мене привітала
В безверхій хатині.
А назавтра й вона вмерла
Й зотліла у хаті,
Бо нікому в Батурині
Було поховати.
…
Я спалила
Польщу з королями;
А про тебе, щебетухо,
І досі б стояла.
А з вольними козаками
Що я виробляла?
Кому я їх не наймала
Не запродавала?
Та й живущі ж, проклятущі!
Думала, з Богданом
От-от уже поховала….
І! Встали, погані,
Із шведською приблудою…
Та й годі ж творилось!
Аж злішаю, як згадаю…
Батурин спалила,
Сулу в Ромні загатила
Тілько старшинами
Козацькими…а такими,
Просто козаками,
Фінляндію засіяла.
Насипала бурта
На Орелі…на Ладогу
Так гурти за гуртом
Виганяла та цареві
Болота гатила.
І славного Полуботка
В тюрмі задушила.
Отаке-то було свято!
Аж пекло злякалось.
Матір Божа у Ржавинці
Вночі заридала.
(21 жовтня 1845 р.)
СЛІПИЙ
…
І на тихому Дунаї
Нас перебігають
Товариші-запорожці
І в Січ завертають.
І розказують, і плачуть,
Як Січ руйнували,
Як москалі сребро, злато
І свічі забрали
У покрови.Як козаки
Вночі утікали
І на тихому Дунаї
Новим кошем стали,
Як цариця по Дніпру
З Нечосом ходила
І Межигірського Спаса
Вночі запалила.
І по Дніпру у золотій
Галері гуляла,
На пожар той поглядала,
Нишком усміхалась.
І як степи запорозькі
Німоті ділила
Та бахурям і байстрюкам
Люд закрепостила.
Як Кирило з старшинами
Пудром осипались
І в цариці, мов собаки,
Патинки лизали.
Отак, тату! - Я щасливий,
Що очей не маю,
Що нічого в світі
Не бачу й не знаю.
Ляхи були – усе взяли,
Кров повипивали!..
А москалі й світ божий
В путо закували!
(16 серпня 1845 р.)
ІРЖАВЕЦЬ
Наробили колись шведи
Великої слави.
Утікали з Мазепою
В Бендери з Полтави.
А за ними й Гордієнко…
Нарадила мати,
Як пшениченьку пожати,
Полтаву дістати?
Ой пожали б, якби були
Одностайне стали
Та з Фастовским полковником
Гетьмана єднали.
Не стриміли в списи в стрісі
У Петра у свата.
Не втікали б з Хортиці
Славні небожата,
Не спиняв би їх Прилуцький
Полковник поганий…
Не плакала б матери божа
В Криму за Украйну.
…
Розказали кобзарі нам
Про войни і чвари,
Про тяжкеє лихоліття.
Про лютії кари,
Що ляхи нам завдавали –
Про все розказали.
Що ж діялось по Шведчині!
То й вони злякались,
Оніміли з переляку,
Сліпі небораки.
Отак її воєводи,
Петрові собаки,
Рвали, гризли…І здалека
Запорожці чули,
Як дзвонили у Глухові,
З гармати ревнули.
Як погнали на болото
Город будувати.
Як плакала за дітками
Старенькая мати.
Як діточки на Орелі
Лінію копали
І як у тій Фінляндії
В снігу пропадали…
(Орська кріпость 1847 – Москва 1857)