ЄПІФАНІЙ СЛАВИНЕЦЬКИЙ (? – 1675), видатний учений, письменник, педагог і мовознавець, для того часу дуже освічена людина. Походив з Київщини, освіту здобув в Києві, а довершував її в закордонних університетах. Досконало знав мови: церковно-слов’янську, латинську, грецьку. Вернувшись із закордону до Києва, сім років учителював у Могилянській Колегії. Відряджений київським митрополитом до Москви, на прохання царя залишився там до самої смерті. Цілих 25 років свого творчого життя віддав на розбудову книжної справи й освіти в Росії. Заснував у Москві греко-латинську школу і був її ректором. Викликаний для виправлення Біблії, він почав з богослужебних книг. Він вплинув на характер цілої акції виправлення церковних книг і безпосередньо нею керував.
Славинецький залишив понад 150 праць, багато перекладів, між іншим, з географії, медицини та історії. Був послідовником чеського педагога й ученого Я.А.Коменського. Написав посібник для вчителів і батьків, де у 164 питаннях-відповідях виклав правила поведінки дітей у школі і поза нею. Ще в Києві уклав «Латинсько-слов’янський словник» (27 тисяч слів), найбільший серед староукраїнських словників. У Москві склав ще два словники («Лексиконъ греко-славено-латинский», «Филологический лексиконъ»). Багато років він був «душею видавничої справи у Москві та її керівником». Костянтин Харламповичтак його характеризує: «Він усним словом і пером відзивався на питання сучасності й залишив багату літературну спадщину. Його шанували за прикмети характеру, за його скромність і лагідність, його поважали за вченість, і часто нею користувалися».
ФЕОФІЛАКТ ЛОПАТИНСЬКИЙ (1670-1741) теж належить до найвизначніших українців, що працювали в Москві в першій половині XVIII ст. Походить з волинської шляхти, одержав освіту в Києві і за кордоном. Знову в Києві, префект в Академії. Після виклику до Москви 16 років був ректором духовної академії. Лопатинський багато допоміг митрополиту С.Яворському, підтримуючи політику місцеблюстителя. Фандербекписав про нього: «Учені кола поважають Феофілакта Лопатинського… Це людина всебічної освіти… А його непохитна чесність у всіх обставинах життя нагадує собою золотий вік. Якби треба було намалювати доброчинність, він був би її портретом». Харламповичзауважує: «Це людина вчена і життя його без плями». Євдокимовсвідчить: «Цей преподобний архиерей справді преподобний, бо узгіднив своє життя з ученням апостолів. Він лагідної вдачі, приязний і доступний, милосердний для бідних. Коли був голод, усі приватні гроші видав на хліб для голодних».
А пророче життя цього праведника закінчилося дуже нещасливо. Після Петра Першого на царському дворі й навколо нього почалась боротьба клік, фракцій, політичних впливів та ідеологічних напрямків. У вир придворних інтриг втягнули й архієпископа Лопатинського, підозрювали, переслідували, ув’язнили і три роки допитували. Засудили на позбавлення сану і на довічну тюрму. Коли престол посіла Анна Друга, почали звільняти засуджених Анною Першою. Вийшов на волю і напівживий Феофілакт. Перший член Синоду зі сльозами в очах надівав йому архієпископську митру на голову, цариця пошанувала особистими відвідинами, але він був уже однієї ногою на тому світі…
Славинецький залишив понад 150 праць, багато перекладів, між іншим, з географії, медицини та історії. Був послідовником чеського педагога й ученого Я.А.Коменського. Написав посібник для вчителів і батьків, де у 164 питаннях-відповідях виклав правила поведінки дітей у школі і поза нею. Ще в Києві уклав «Латинсько-слов’янський словник» (27 тисяч слів), найбільший серед староукраїнських словників. У Москві склав ще два словники («Лексиконъ греко-славено-латинский», «Филологический лексиконъ»). Багато років він був «душею видавничої справи у Москві та її керівником». Костянтин Харламповичтак його характеризує: «Він усним словом і пером відзивався на питання сучасності й залишив багату літературну спадщину. Його шанували за прикмети характеру, за його скромність і лагідність, його поважали за вченість, і часто нею користувалися».
ФЕОФІЛАКТ ЛОПАТИНСЬКИЙ (1670-1741) теж належить до найвизначніших українців, що працювали в Москві в першій половині XVIII ст. Походить з волинської шляхти, одержав освіту в Києві і за кордоном. Знову в Києві, префект в Академії. Після виклику до Москви 16 років був ректором духовної академії. Лопатинський багато допоміг митрополиту С.Яворському, підтримуючи політику місцеблюстителя. Фандербекписав про нього: «Учені кола поважають Феофілакта Лопатинського… Це людина всебічної освіти… А його непохитна чесність у всіх обставинах життя нагадує собою золотий вік. Якби треба було намалювати доброчинність, він був би її портретом». Харламповичзауважує: «Це людина вчена і життя його без плями». Євдокимовсвідчить: «Цей преподобний архиерей справді преподобний, бо узгіднив своє життя з ученням апостолів. Він лагідної вдачі, приязний і доступний, милосердний для бідних. Коли був голод, усі приватні гроші видав на хліб для голодних».
А пророче життя цього праведника закінчилося дуже нещасливо. Після Петра Першого на царському дворі й навколо нього почалась боротьба клік, фракцій, політичних впливів та ідеологічних напрямків. У вир придворних інтриг втягнули й архієпископа Лопатинського, підозрювали, переслідували, ув’язнили і три роки допитували. Засудили на позбавлення сану і на довічну тюрму. Коли престол посіла Анна Друга, почали звільняти засуджених Анною Першою. Вийшов на волю і напівживий Феофілакт. Перший член Синоду зі сльозами в очах надівав йому архієпископську митру на голову, цариця пошанувала особистими відвідинами, але він був уже однієї ногою на тому світі…