Антологія "Анти-Моська" (22)

Олесь ГОНЧАР

УКРАЇНІ
Плюндруються твої сади,
Твоє чужинець поле крає.
Вже лицарів твоїх сліди
У полі вітер замітає.
Та все ж люблю тебе, ясна,
Як гнаний син нещасну матір.
Тобі по краплі, всю, до дна
Готовий кров свою віддати.
І не страшить мене Сибір,
І не страшать кайданів дзвони.
Велика Україно, вір:
За тебе встануть ще мільйони.
І лицемір’я упаде,
І славословіє погине.
Розправить крила молоде
Безсмертне плем’я України!
1941, Харків

ХОЛОДНОГОРСЬКА ТЮРМА
Ворота сюди широкі,
А звідси й щілинки нема.
Знялась у небо високе
Холодногорська тюрма.
З високих її поверхів
Дивлюся на місто моє.
Сонце над ним, як безсмертя,
Вільне й рожеве встає.
Красень Держпром біліє
По пояс в зеленім саду.
Серце колись там зустрів я,
Якого більш не знайду.
Усе найдорожче я втратив,
Що мав у житті до війни.
Не маю ні друга, ні брата,
Лиш маю — чотири стіни.
1942

* * *
Інеєм вкрито гілля.
На шиї слизька петля.
Не бийсь, не пручайся дарма.
Тих, кого любиш, нема…
Мерзла, як кістка, земля.
Стогони чути здаля.
Могильна задуха, могильна пітьма,
Надії ж — нема, нема!
1942

УКРАЇНА
Україна — плантаторське поле,
Україна — лиш ярем скрипіння,
Україна — плачі й голосіння,
Які не вщухають ніколи!
1943

* * *
Рокочуть дніпровські пороги,
Шовкові співають трави:
Не завжди ми падали в ноги
Покірно, мов пси лягаві.
Не завжди нас зневажали
І правили нами кретини.
А тепер ішаками стали
Горді сини України!
1943

* * *
Мужні прострелено крила
Думі моїй молодій.
Скільки змарновано сили,
Скільки розбито надій!
Себе не жалів я для бою,
Вина не моя, що не вмер.
Гірше! З самим собою
Один я зостався тепер.
Вітчизна запродана знову,
Хазяїн знайшовся новий.
Мені ж твоя доля готова,
Сірий курай степовий.
1943