Антологія "Анти-Моська" (21)

МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ ЛУКІВ
Вічний редактор навічно популярного літературно-художнього журналу "Дніпро".
Лауреат прмій Миколи Островського, Григорі Сковороди, Ступан Гулака-Артемовського і Володимира Вернадського

СТАРИЙ ГУЦУЛ
Старий гуцул на полонині
Розказує про ті часи,
Коли гриміли гори сині
І людом повнились ліси.
Лиха й страшна була година:
Гуляла смерть, лилася кров.
Не вберегли од горя сина,
Він у бандерівці пішов.
Ніхто не знає, де могила.
Батьки лишилися самі.
Сердешна мати посивіла
У засланні на Колимі.
Не дожила вона до волі,
А він, судьбі наперекір,
Хоч і зазнав біди доволі,
Вернувся до Карпатських гір.
Нічим йому не дорікають,
Такий в селі – не він один.
І тільки думи серце крають:
За що, за що  загинув син?
Нема чим болю вгомонити,
Гуцула можна зрозуміть:
У мене теж зростають діти,
А за дітей душа болить.
І я мовчу. А що казати?
Стоїть у горах сивий гул…
Не доведи кому зазнати
Того, що звідав цей гуцул.

ПАМ'ЯТЬ ПРО ТРИДЦЯТІ
Іще на могилах земля не осіла,
Ще «воронів чорних» батьки пам’ятають
Ще мати живе посивіла, аж біла,
Ще душі полеглих відплати жадають.
Ще наше минуле нелегко минає,
Іще поіменно не названі вбивці,
Ще Лазар кривавий віка добуває,
Ще пенсію носять йому у столиці.