ІВАНФРАНКО (1856-1916). До 100-річчя з дня народження філософа, поета, журналіста, мистецтвознавця, літературознавця, етнографа І.Франка УРСР вийшло зібрання його творів у 50 томах. І це тільки ПОЛОВИНА (!) усіх праць найвидатнішого діяча в історії України. На жаль, його творча спадщина розпорошена по архівах Відня, Берліна, Кракова і тільки зібрати її – вже титанічна праця. Але й те, що знаходиться в Україні, не завжди доходило до читача. Пропоновані вірші забороняла російська царська влада в 1914-1916 роках, польська окупаційна влада в 20-30-х роках XX cт., радянська окупаційна влада в 40-90-х роках XX cт. За що? За любов до України! Та й декому із сьогоднішніх можновладців від слів пророка теж свербить в усіх місцях…
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара, -
На пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров,
І любити царя, що наш люд обдира, -
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор,
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймося прапор!
Бо пора се велика єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний Краю, здобути Тобі!
(1880)
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люде.
Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.
Встане славна мати Україна
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяну-річки
Одна, нероздільна.
Щезнуть межі, що помежували
Чужі між собою,
Згорне мати до себе всі діти
Теплою рукою:
«Діти ж мої, діти нещасливі,
Блудні сиротята,
Годі ж вам в сусід на услузі
Свій вік коротати!
Піднімайтесь на святеє діло,
На щирую дружбу,
Та щоби ви чесно послужили
Для матері службу.
Чи ще ж то ви мало наслужились
Москві й ляхові?
Чи ще ж то ви мало наточились
Братерської крові?
Пора, діти, добра поглядіти
Для власної хти,
Щоб газдою, не слугою
Перед світом стати!»
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Гей, вставаймо, єднаймося,
Українські люде!
Єднаймося, братаймося
В товариство чесне,
Хай братерство, щирими трудами
Вкраїна воскресне!
(17 березня 1888)
ПРОЛОГ, написаний І.Франком, а виголошений С.Яновичем на ювілейнім представленню русько-народного театру в пам'ять – 50-х роковин смерті Івана Котляревського.
…
Ох, не сходи ти, сонце, на Вкраїні!
Злякаєшся ти згарищ і руїн!
Осібність, очі, тут же , в сій годині,
Щоб той страшенний образ, наче шпін,
Не бився в серце і не пік віднині
Страшніше пекла! Шо се? Чути дзвін!
Се ангел дзвонить по мертвім народі,
Бо щоб живий хтось був?.. Подумать годі!
Так, се ангел дзвонить. Молотом з алмазу
Він б’є о хрусталевий неба звід.
Ох! Заболіли страшно тут відразу
Всі давні рани! Сей кривавий слід –
Се Берестечко! Тут у кости сказу
З Чуднова взяв. Сей труп, від сотні літ
Незгоєний – Андрусівська умова!
А тут – Полтава і смага Петрова.
…
Здорово проспався, бачу,
По-козацьки, сотню літ.
Ну. Та виграю чи страчу,
А погляну ще на світ,
На ту рідну Україну,
Що колись, як арй, цвіла,
Що мені над все на світі
Наймилішою була.
Хто то в ній тепер панує?
Хто то в ній тепер живе?
Як говорить, як співає
Покоління те нове?
Боже, серце жах стискає:
Адже ж, певно, нині в ній
Вже ніхто не знає, не тямить
Нашу мову і пісні!
Десь калмики та киргизи
Топчуть степ, де м лягли;
Чудь, мордва, чухна та фінни
Наші села зайняли.
Боже, пощо з вікового
Сну велів ти встать?
Чи щоби з розбитим серцем
Я в могилу ляг назад?
…
В жовтім світлі смолоскипів
Що горіли серед нас
У очах козацьких блисло
Десять тисяч іскор враз.
Ге, тих десять тисяч іскор,
То був, браття, той підпал,
Що підняв страшну пожежу
Аж до Бугу й Сяну вал.
Гей, тих десять тисяч іскор,
То був, браття, той розмах,
Що історію Вкраїни
Повернув на інший шлях.
Бачу, бачу тії іскри!..
Мовиш: «Мало їх?» Невже ж?
Що? На тридцять милионів
Десять тисяч не знайдеш?
Мовиш: «Де нам взять Богдана?»
Тільки ти придатний будь
На святе велике діло!
Загартуй думки і грудь!
До високого літання
Ненастанно пробуй крил,
А Богдан прийде як сума
Ваших змагів, ваших сил.
До великого моменту
Будь готовий кожний з нас, -
Кожний може стать Богданом,
Як настане слушний час.
Мовиш: «Нині інші війни».
Ну, то іншу зброю куй,
Ум гостри, насталю волю,
Лиш воюй, а не тоскуй!
Лиш борися, не мрися,
Радше впадь, а сил не трать,
Гордо стій і не корися,
Хоч попадь, але не зрадь!
Кожний думай, що на тобі
Міліонів стан стоїть,
Що за долю міліонів
Мусиш дати ти отвіт.
Кожний думай: тут, в тім місці,
Де стою в у вогні,
Важиться тепер вся доля
Величезної війни.
…
Довго нас недоля жерла,
Досі нас недоля жре,
Та ми крикнім: «Ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре!»
(1898)
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара, -
На пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров,
І любити царя, що наш люд обдира, -
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор,
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймося прапор!
Бо пора се велика єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний Краю, здобути Тобі!
(1880)
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люде.
Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.
Встане славна мати Україна
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяну-річки
Одна, нероздільна.
Щезнуть межі, що помежували
Чужі між собою,
Згорне мати до себе всі діти
Теплою рукою:
«Діти ж мої, діти нещасливі,
Блудні сиротята,
Годі ж вам в сусід на услузі
Свій вік коротати!
Піднімайтесь на святеє діло,
На щирую дружбу,
Та щоби ви чесно послужили
Для матері службу.
Чи ще ж то ви мало наслужились
Москві й ляхові?
Чи ще ж то ви мало наточились
Братерської крові?
Пора, діти, добра поглядіти
Для власної хти,
Щоб газдою, не слугою
Перед світом стати!»
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Гей, вставаймо, єднаймося,
Українські люде!
Єднаймося, братаймося
В товариство чесне,
Хай братерство, щирими трудами
Вкраїна воскресне!
(17 березня 1888)
ПРОЛОГ, написаний І.Франком, а виголошений С.Яновичем на ювілейнім представленню русько-народного театру в пам'ять – 50-х роковин смерті Івана Котляревського.
…
Ох, не сходи ти, сонце, на Вкраїні!
Злякаєшся ти згарищ і руїн!
Осібність, очі, тут же , в сій годині,
Щоб той страшенний образ, наче шпін,
Не бився в серце і не пік віднині
Страшніше пекла! Шо се? Чути дзвін!
Се ангел дзвонить по мертвім народі,
Бо щоб живий хтось був?.. Подумать годі!
Так, се ангел дзвонить. Молотом з алмазу
Він б’є о хрусталевий неба звід.
Ох! Заболіли страшно тут відразу
Всі давні рани! Сей кривавий слід –
Се Берестечко! Тут у кости сказу
З Чуднова взяв. Сей труп, від сотні літ
Незгоєний – Андрусівська умова!
А тут – Полтава і смага Петрова.
…
Здорово проспався, бачу,
По-козацьки, сотню літ.
Ну. Та виграю чи страчу,
А погляну ще на світ,
На ту рідну Україну,
Що колись, як арй, цвіла,
Що мені над все на світі
Наймилішою була.
Хто то в ній тепер панує?
Хто то в ній тепер живе?
Як говорить, як співає
Покоління те нове?
Боже, серце жах стискає:
Адже ж, певно, нині в ній
Вже ніхто не знає, не тямить
Нашу мову і пісні!
Десь калмики та киргизи
Топчуть степ, де м лягли;
Чудь, мордва, чухна та фінни
Наші села зайняли.
Боже, пощо з вікового
Сну велів ти встать?
Чи щоби з розбитим серцем
Я в могилу ляг назад?
…
В жовтім світлі смолоскипів
Що горіли серед нас
У очах козацьких блисло
Десять тисяч іскор враз.
Ге, тих десять тисяч іскор,
То був, браття, той підпал,
Що підняв страшну пожежу
Аж до Бугу й Сяну вал.
Гей, тих десять тисяч іскор,
То був, браття, той розмах,
Що історію Вкраїни
Повернув на інший шлях.
Бачу, бачу тії іскри!..
Мовиш: «Мало їх?» Невже ж?
Що? На тридцять милионів
Десять тисяч не знайдеш?
Мовиш: «Де нам взять Богдана?»
Тільки ти придатний будь
На святе велике діло!
Загартуй думки і грудь!
До високого літання
Ненастанно пробуй крил,
А Богдан прийде як сума
Ваших змагів, ваших сил.
До великого моменту
Будь готовий кожний з нас, -
Кожний може стать Богданом,
Як настане слушний час.
Мовиш: «Нині інші війни».
Ну, то іншу зброю куй,
Ум гостри, насталю волю,
Лиш воюй, а не тоскуй!
Лиш борися, не мрися,
Радше впадь, а сил не трать,
Гордо стій і не корися,
Хоч попадь, але не зрадь!
Кожний думай, що на тобі
Міліонів стан стоїть,
Що за долю міліонів
Мусиш дати ти отвіт.
Кожний думай: тут, в тім місці,
Де стою в у вогні,
Важиться тепер вся доля
Величезної війни.
…
Довго нас недоля жерла,
Досі нас недоля жре,
Та ми крикнім: «Ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре!»
(1898)